Коли я жив за кордоном, у мене виходили оптимістичні дописи щодо майбутнього розвитку нашої краіни, бо мене оточувало позитивне середовище. Зараз буде дещо песимістичний допис, бо я все ж живу в нашому депресивному середовщі. Але цей допис влучить у самісіньке яблучко.
Я прочитав абсолютно приголомшливу книгу. Її назва Why nations fail (Чому у націй нічого не виходить). Вона мені відкрила очі на багато цікавих речей, деякі з них я не можу не прокоментувати тут.
Якщо погуглити щось на кшталт «рейтинг країн світу», причому не важливо по яким параметрам, то ми побачимо на горі країни західної Європи, більшість бувших англійських колоній та деякі країни східної азії. А знизу ми побачимо майже всі африканськи країни в сахарі і нижче неї, країни латинської америки, країни близького сходу у яких нема нафти і деякі азійські країни. Якщо ми відмотаємо 50 років назад, ми побачимо тих же на тих же місцях. Це ж саме 100 років тому і 150 років тому. Тобто виявляється бідні країни завжди бідні, а багаті завжди багаті. Це сталий процес. І от автори завдались питанням, чому так відбувається?
Існує багато гіпотез з цього приводу, зараз я деякі приведу коротко, але всі вони все ж таки не витримують критики.
Перше, що всі бувші англійські колонії це розвинуті країни. В більшості це так, але як на рахунок одних самих найбідніших Нігерії та Сьєра-Лєоне?
Друге, там де білі люди там розвиток. Це теж не так. Аргентна та Парагвай на майже 90 відсотків складаються з білих, але вони бідні.
Багаті країни тому і багаті, що мають(мали) колонії і використовують бідні країни. Це, звісно, має сенс, але є приклади багатих країн, які не мають колоній. Наприклад Південна Корея, Тайвань, Малайзія, Нова Зеландія та інші.
Незнання лідерів, як правильно розвивати країну або ігнорування порад від іноземних радників-фахівців. Все вони знають, але на жаль прислуховуватись до порад не в їх інтересах. Але про це далі.
У всіх бідних країн, виявляється є спільна риса. Вони всі уходять коренями у рабовласницьке минуле. З країнами африки все зрозуміло, починаючи з 15-го століття там йшла торгівля людьми для плантацій нового світу, потім вони стали колоніями європейських країн, де вони теж були рабами на плантаціях вже на своїх територіях. Країни близького сходу – вони всі були частинами рабовласницької аттаманської імперії (згадаймо, що сучасна Феодосія була найбільшим невільничим ринком у 17-му сторічі). Та частина латинської америки, що була під Іспанією мала такий собі устрій с назвою Інкомідієнте – щось середнє між кріпосництвом і рабовласництвом. Островами карибського басейну володіли різні країни, там були плантації на яких працювали раби, привезені з африки. Ну і наша країна теж тут, бо ми 300 років були колонією рабовласницької росії. Причому деякі прошарки суспільства були рабами в буквальному сенсі до середини 20-го сторіччя. Я маю на увазі селян, які працювали не за зарплатню, а за трудодні та не мали паспорта, щоб кудись переміститись.
І от автори прийшли до висновку що бідна чи багата країна залежить від політичних і економічних інституцій в цій країні. Їх є 2 види, перший - політичні і економічні інститути для всіх (inclusive) і політичні і економічні інститути орієнтовані на відбирання у одних і передачі іншим (extractive).
В чому різниця між 1-ми і 2-ми? І як так виходить, що в одних країнах перемагають перші, а в інших другі?
Перші обслуговують більшу частину населення, а другі – вузький прошарок, місцеві еліти. Перший тип, тут є приватна власність, і що саме головне, є інститути, які захищають цю приватну власність, наприклад справедливі суди. Перешкоди бізнесу від бюрократів мінімальні. Виборче право, точніше ті, кого вибрали піклуються за своїх виборців (з огляду на наші реалії, нам навіть смішно, що таке може бути, але таке є). І саме головне , що ті кого обрали обслуговують більший прошарок населення, а не вузьку еліту.. Це все автоматом дає розквіт економічним інститутам. Наприклад, як це було в США після отримання незалежності. Оскільки не було монополій у банківській сфері, там відкрилось біля 20000 банків і вони конкурували між собою за клієнтів, відповідно можна було позичати гроші під невеликий відсоток на розвиток бізнесу, що сприяло росту економіки. Нема перешкод в створені у привабливих сферах бізнесу, це все сприяє інноваціям в тому числі.
Інституціїї, орієнтовані на відбір. Перша ознака, більшість власності зосереджена в руках невеликої групи людей. Є монополії. Є багато перешкод з боку чиновників. Нема гарантій недоторканості приватної власності. Вибрані особи обслуговують вузький прошарок . Ну як, на яку країну це схоже? За 25 років незалежності ми гарно попрацювали в цьому напрямку. Коли до влади приходить.., та саме, неважливо хто, ну наприклад самі великі наші сподівання Ющенко і Порошенко. Так от вони зразу сідають на схеми від таможні, монополії укрспирту, еногроатома, енергетики та ін. Але насправді це не схеми, а сталі інститути, які стійкі до руйнування на протязі десятиріч. Тобто, це вже побудовано, прийде інша людина і почне цим користуватись.
Хочу привести яскравий приклад, в який саме спосіб діють інституціїї, орієнтовані на відбір і як країна скочується на дно. Або як вбити курку, яка несе золоті яйця. Гана (західна Африка), в шістдесятих роках двадцятого сторіччя отримала незалежність від Великобританії. Тут на півдні країни вирощувались дерева какао, плоди яких продавались на зовнішньому ринку, і це було приблизно 20% ВВП країни. Коли прийшов новий президент, він придумав гарну схему, як на цьому заробити. Експорт був монополізований, а фермери могли продавати це какао на внутрішньому ринку за місцеві тугрики. А фішка була в тому що офіційний курс тугриків до доллара і курс на чорному ринку відрізнялись в 10 разів. Гроші з галузі вимивались і вона потихеньку занепадала. І вже за 20 років потому вона складала тільки 3%. Ось так курка і здохла.
Тепер про те, чому в одних країнах є перший тип інституцій, а в інших другий?
Тут треба зануритись трохи в історію. Я приведу приклад США та Мексики, країн-сусідів, які здобули незалежність майже одночасно в історичному вимірі(1776 і 1821 роки відповідно).
Тепер треба відмотати трохи далі і сказати як починалась колонізація Мексики і США. На території Мексики була розвинута і централізована держава ацтеків з великою кількістю населення та розвинутим сільським господарством. У 1521 роки ця держава була підкорена іспанцями. Причому тут була задіяна вперше цікава тактика підкорення – захоплення вождя. Потім його піддали тортурам і вимагали наказати підлеглим зібрати все золото зі всієї країни. Також через нього починали прибирати владу. Якщо з ацтеками таке випробували вперше і не все було гладко, то вже з Інками та з теперішнім Парагваєм це вже була відшліфована технологія. Після захоплення земля роздалась конкістадорам, які стали елітою, а індіанців зробили рабами. І вони 300 років пахали на полях на дядю, аж до самої мексиканської революції.
Англійці почали колонізовувати північну америку на 100 років пізніше. Чому північну? Бо всі інші ласі шматки були зайняті. І у них були точно такі ж цілі, як в іспанців – захопити вождя, заставити підлеглих принести все золото з країні, поставити свою еліту, а індіанців змусити працювати. Але в них не вийшло ні першого, ні другого, ні третього. Виявилось, що тут нема золота, не було такої ценралізації, як на півдні (не було держав, а були племінні союзи), населення було мало, вожді ставились до прибульців підозріло, а племена були войовничо налаштовані. Після деяких невдалих спроб, англійцям нічого не залишилось, як працювати самім. І для того, щоб вижити в такому ворожому середовищі, треба було обирати найкращих, і тому тут виникло виборче право – кожен чоловік мав право голосу. Як індіанців неможливо було примусити працювати, то їх тими чи іншими методами просто знищували, а на їх землі приходили білі. Коли колоніїї розрослись корона прислала такого собі лорда Балтімора(є навіть місто з його іменем), щоб він встановив ієрархічні відносини, як то було в Англії. Голосувати могли наприклад тільки великі землевласники, і тим людям були наділені великі шматки землі. А інші повинні були стати орендарями. Але це на спрацювало, бо землі було багато, якщо трохи піти на захід і повоювати чи домовитись з індіанцями, то землю можна мати свою власну. То виборче право так і залишилось - всі мали рівне право голосу.
Ось з такими вхідними даними розпочались війни за незалежність в Мексиці та США. Але в мексиканській революції був один дуже важливий момент. Спочатку повстанці були розбиті, і іспанські колоніальні війська скоріш за все придушили б цю революцію, якби не події в самій Іспаніїї. Справа в тому, що в 1808 році Наполеон захопив більшу частину Іспанії, її столицю Мадрид і король Іспаніїї Філіп 2 відрікся від престолу. В цей важкий час було створено таке собі народне зібрання, яке рулило опором проти французів і одним із їх постанов була відміна рабства в країні. Наполеон так і не загарбав всю іспанію, і , взагалі, коли його імперія впала у 1815, король Філіп 2 знову зайшов на престол і відмінив закон про відміну рабства. Також він послав війська на відновлення контролю в новому світі. Але війська збунтувалися з цього приводу, і рабство було такі відмінено. Але в новому світі це було основою всієї економіки, так що мексиканські еліти вирішили, що їм все ж таки краще відокремитись від Іспаніїї, вони підтримали повстанців, і революція вдалась. Але еліта не помінялась. Те ж саме відбулось і с нашими двома революціями 2005 і 2013 років.
Тепер, що відбувалось далі. У США інститут загального виборчого права дав розвиток іншим інститутам, як справедливе судочинство і захист приватної власності. Бо обрані особи писали закони для широкого прошарку суспільства. Як тільки вони починали приймати щось для вузького кола, їх більше не обирали. Нагадаю, колоністи вміли відстоювати свою права, так само як вони в боротьбі зуміли відібрати землю у індіанців і позбутись влади англійської корони. Тобто система стимулів для обраних осіб була очевидна, не працюєш на виборця, більше не оберуть. Політичні інститути дали розквіт таким економічним інститутам, як доступ до дешевих грошей та інш.
Знову Мексика. Перші 50 років після революції був період нестабільності, була череда постійних переворотів, і за цей час змінилось близько 50 президентів. Потім почалась ера диктаторів. І кожен з них був змітений черговою революцією, яка відбувалась приблизно раз на 20-30 років. Диктатори приймали закони для вузького кола еліти, створювали монополії для прибічників, а для інших перешкоди, короче бізнес вести біло важко. Чому таке сталось? Тому що народ після сторіч рабовласництва не вмів відстоювати свої інтереси зразу і не розумів, як саме його дурять. Терпів-терпів, а потім його проривало. І от кожна революція зносила конкретну особу, а не систему, інституції. Після знесення одного приходив інший, і все починалось по новому колу. І от виникає питання, невже кожний з цих диктаторів не хотів розвитку своєї країни? Звісно хотів, але ще більше не хотів втрачати владу. А це виявляється несумісні речі і ось чому.
В нормально функціонуючих економіках є таке поняття як «креативне руйнування». Ринок сам себе зачищає від компаній невдах, наприклад с застарілими технологіями. Це відбулось з американською сталелітейною галуззю. Та що далеко ходити, це б відбулось з Нокією, якби її Мікрософт не викупив. Нокія вчасно не вклалася у смартфони, і залишилась лузером на ринку мобільних телефонів. Тепер повернемось до нашого диктатора, ні, краще до сьогоднішньої України. От є схема(інституція), яка годувала попередника, ну наприклад таможня. І вона дає скажімо 30% грошей у бюджет, а зі схемою (відточеною роками знизу до гори), скажімо 15%. Тобто 15% іде тобі. Ну, чи будеш ти реформувати цю галузь? Ну, ти розумієш, шо це погано, але треба бабло на наступні вибори.. Ну і тд і тп.
І ось ці всі інституції, орієнтовані на бідніть, затягують країну в ще більшу бідність. Це повільна агонія країни. Як ми бачимо, всі наші 2 революції пройшли за мексиканським сценарієм. І ось тут стає зрозумілим, що теза про те, що лідери не знають як привести країну к процвітанню та ігнорують поради фахівців – є хибна. Дуже гарно це ілюструє наш теперішній президент Петро. Він запрошував грузинів в реформування прокуратури, литовця в міністерство економіки, поляка в залізничну монополію. Це все замилювання очей насправді, пил в очі перед народом і зарубіжними партнерами, які дають гроші сподіваючись реформ. Очевидно, що в нашій ситуації, якщо наш керманич почне проводити справжні реформи, він стане економічним лузером, якщо його фірми Богдан, Рошен та інші перестануть бути монополіями, перестануть получати замовляння з бюджета (а це станеться в умовах чесного ринку), то він втрачає. Ці фірми існують за рахунок нечесного ринку, і в умовах чесної конкуренції вони збанкрутують. Але ж Петро не один, за ним стоять люди, які володиють застарілими заводами з виробництва сталі та інш. І вони ніколи не вкладуться в модернізацію, бо навіть для них нема гарантії недоторканости цієї приватної власності. Та і взагалі це майно було колись вкрадене і любий справдливий суд це доведе (тому і не реформується судова система, яка могла б стати на захист приватної власності). Ось чому в країнах з інститутами подібним нашим, лідери не будуть проводити реформи – вони бояться стати економічними лузерами.
Чому, на мою думку, в нашій країні не вдалось сформувати політичні і економічні інститути для всіх. Якщо подивитись на всі наші більш-меньш масові протести, то виявляється, ми постійно вимагали не то, що треба. Наші «Укріїна без Кучми» і дві революції, які насправді обидві були під девізом «Україна без Януковича», змінили обличчя, а не інститути. Ми хотіли, щоб наш керманич пішов геть, і ми цього домоглись. Ми ніколи не висували вимоги по суті. І от, в минулому році в перший раз були такі вимоги, а саме проти існуючого виборчого законодавства з закритими списками і тупим законом, що половина парламенту іде по мажоритарці. Там 3 місяці мерзли добровольці під парламентом, але широкі маси їх не підтримали і цих відчайдух в слушний момент(в сильниі сніги) спецслужби повязали. Також широкі маси ніяк не протестували проти подорожчання опалення, яке відбувалось раз 5. І це є сигнал для еліт, що можна прикручувати гайки і далі. Справа ще і в тому, що після отримання, що нашої незалежності, що незалежності мексики, в суспільстві не розвинутий малий і середній бізнес. І тому це суспільство не відчуває коли його нагинають. Якби у нас 60% населення було в ньому задіяно, перша і основна вимога була б прибрати свавілля чиновників, і цього б ми домоглись ще у 90-х. Спочатку не зробили судову систему прозорою, всі цього не побачили, потім роздеребанили всю власність, потім створили монополії. А тепер, як наслідок цього, нам будуть підіймати ціни на комуналку, на бензин і на все інше. Отак, потихеньку-потихеньку закрутили гайки для всіх і сформували систему, обслуговуючу вузьке коло.
Чому, на мою думку, в нашій країні не вдалось сформувати політичні і економічні інститути для всіх. Якщо подивитись на всі наші більш-меньш масові протести, то виявляється, ми постійно вимагали не то, що треба. Наші «Укріїна без Кучми» і дві революції, які насправді обидві були під девізом «Україна без Януковича», змінили обличчя, а не інститути. Ми хотіли, щоб наш керманич пішов геть, і ми цього домоглись. Ми ніколи не висували вимоги по суті. І от, в минулому році в перший раз були такі вимоги, а саме проти існуючого виборчого законодавства з закритими списками і тупим законом, що половина парламенту іде по мажоритарці. Там 3 місяці мерзли добровольці під парламентом, але широкі маси їх не підтримали і цих відчайдух в слушний момент(в сильниі сніги) спецслужби повязали. Також широкі маси ніяк не протестували проти подорожчання опалення, яке відбувалось раз 5. І це є сигнал для еліт, що можна прикручувати гайки і далі. Справа ще і в тому, що після отримання, що нашої незалежності, що незалежності мексики, в суспільстві не розвинутий малий і середній бізнес. І тому це суспільство не відчуває коли його нагинають. Якби у нас 60% населення було в ньому задіяно, перша і основна вимога була б прибрати свавілля чиновників, і цього б ми домоглись ще у 90-х. Спочатку не зробили судову систему прозорою, всі цього не побачили, потім роздеребанили всю власність, потім створили монополії. А тепер, як наслідок цього, нам будуть підіймати ціни на комуналку, на бензин і на все інше. Отак, потихеньку-потихеньку закрутили гайки для всіх і сформували систему, обслуговуючу вузьке коло.
Тепер питання, чи можна з цим щось зробити? Відповім прикладами. В Південній Кореї та в Ботсвані в результаті виборів прийшли такі підірвані чели, що не схотіли самі збагачуватись, а поставили приорітети країни вище своїх. І їх навіть ніхто не вбив за це. Так що і таке буває. Американський сценарій нам не світить, бо ми вибирати нормальних не вмієм і відстоювати свій вибір теж не вмієм. Це нам довів медведчук, який у 90-х тасував вибори у великих масштабах. Та і наші обранці працюють явно не на нас. Розкажу про англійський сценарій 14-го сторіччя. Там був такий нормальний феодальний устрій, приблизно як у нас зараз. І от прийшла чума, викосила половину населення. Працювати нікому. І от деякі лорди почали переманювати селян у інших лордів, стали платити за працю. А це ж руйнація системи, як це так, працювали на шару, а тепер платити? І от король видає закон про неможливість переходу до іншого лорда. Але народ піднявся, бунт очолив якийсь чел, що під його приводом селяни захопили пів Лондона. Бунт звісно подавили, ватажка стратили, але про цей закон забули. І саме це стало першим поштовхом, що західна Європа стала західною. Потім стала революція,короля стратили і створили парламент, потім індустріалізація, потім колонізація Америки. Тоді, в 14-му сторіччі вони посадили сім’я, а потім воно росло. Тобто відповідь така – треба чинити спротив тому, коли залазять в гаманці більшості, щоб покласти це в гаманці меншості.