Ми думаємо, що ми унікальні в наших бідах. Але це не так, таких країн як
наша повно. Від Аргентини з Мексикою до Єгипту зі С’єра-Леоне. У всіх цих країнах присутній такий симптом як корупція. Також є
і інші симптоми – монополії в різних сферах, не захищеність бізнесу і приватної
власності, нерівність перед законом. І всі ці симптоми говорять про одне - глибоке
нездоров’я державного устрою
країни. Ось де хвороба. І ми всі помиляємось, коли думаємо, що нове обличчя змінить ситуацію
в країні. Це, звісно, можливо. Але при нинішніх політичних і економічних
інститутах це малоймовірно.
Ось приклад. В америці
конгресмени піклуються про своїх виборців. Вони виконують всі свої обіцянки. І
саме головне, вони змушені це робити. Бо інакше їх більше ніколи не виберуть. В
нашій країні ніхто ніколи не виконує обіцянок і всім начхати на своїх виборців.
Чому так відбувається? Та дуже просто. У нас таке виборче законодавство. По
перше у нас не відкриті списки. І відповідно людина яка хоче потрапити в
парламент просто купує місце в прохідній частині. На наступні вибори вона
прийде до іншої партії, яка буде проходити у парламент. Тобто у цієї людини
нема ніякого стимулу слідкувати за своїми вчинками. Закони такі, що їй можна не
орієнтуватись на своїх виборців. По друге, пів парламента обирається по мажоритарці.
І у нас в реальності волевиявлення громадян є спотвореним. В нашому парламенті
є така група "Воля народу". Це об’єднались 20 мажоритарників. Такої партії немає і її ніхто не
обирав, але вагу ця група має таку саму, як інші невеликі партії, за яких виборці
голосували – Самопоміч, БЮТ і Ляшко. Що за брєд? І до речі, саме ця група дала
необхідні голоси в такому доленосному рішенні як бюджет на 2019 рік.
Тобто у нас законодавчо створений такий інститут, який дозволяє депутату не
орієнтуватись на свого виборця. Як це полікувати? Та дуже просто. Запровадити
відкриті списки і прибрати мажоритарку. Але чи вигідно це правлячій еліті? Звісно
ні. Причому вона настільки боїться цього закону, що в минулому 2017 році був
розігнаний черговий майдан, організований Єгором Соболєвим і атошниками. Хоча насправді, закон про відкриті списки не
принесе якогось різкого прориву в розвитку країни і влада еліти найближчим
часом не зменшиться. Але цей закон буде відігравати позитивну роль у
довгостроковій перспективі. Він змінить правила гри.
Але проблема в тому, що наші люди хочуть покращень прямо зараз. І тому цей
дуже важливий майбутній прорив був проігнорований суспільством, демонстрантів
не підтримали широкі маси населення. Це нікому не цікаво. Але саме це (а не
вибір нового обличчя, який всім дуже цікавий) є більш важливим для країни. Це
робить наші політичні інститути більш інклюзивними і віддаляє від
екстрактивних. Нагадаю, що інклюзивні інститути – це інститути орієнтовані на
потреби широких верств населення, а екстрактивні (Extract – відбирання) орієнтовані на потреби вузького прошарку еліти країни за
рахунок всіх інших. Див. статтю
Ми не йдемо у Європу, ми йдемо в Мексику.. Ну, і як ви розумієте зараз у нас екстрактивні політичні інститути.
Головним меседжем цієї статті є те, що ми не за те боремось і не на те
звертаємо увагу. Ми боремось за обличчя, а не за інститути. Кровопролитна війна
між Білою та Червоною трояндами в середньовічній Англії не дала поштовху до
розвитку країні. Бо монархію змінила монархія. Просто зміна обличь. А от
Славетна революція 1688р, коли спочатку стратили короля, потім диктатора
Кромвеля, і, потім, коли влада була розділена між королем і парламентом – дала.
Ще раз, що ж таке ці інститути або державний устрій? По простому – це закони.
Але закони не завжди працюють. Тому це ще й і система противаг, розділення
влади, стимули, які всі прийняли і вони працюють на довгому проміжку часу. І ці
всі речі роблять так, щоб ці закони працювали.
Також нікому не цікава друга важлива річ, яка відбувається прямо зараз. Це відбір
суддів до Верховного і до
Антикорупційного судів. Битву за Верховний суд ми вже програли, туди вже
пройшли 80% старих корумпованих суддів. З Антикорупційним судом трохи владі складніше,
бо там відбирають кандидатів ще і міжнародні правники. Але судячи з того, що
кваліфікаційна комісія не пустила до іспиту відому порядну суддю Гольник,
скоріш за все і тут буде злив. І
що саме цікаве, один з цих міжнародних правників сказав, що результат набору
нормальних суддів залежить не від них, а від пильності громадськості. Але громадськості
це не цікаво.
Я хочу пояснити на пальцях, що таке нормальний верховний суд і чому це так
важливо. Він та остання інстанція, яка може завернути дибільні закони, прийняті
парламентом. Наприклад диктаторські закони Януковича, або закон, забороняючий
літати гелікоптером над маєтками високопосадовців. Закони повинні відповідати
конституції.
Останнім часом я багато передивися інтерв’ю з Дмитром Гордоном, особливо
мені подобаються його гра у вибори президента на творчих вечорах. Людина, яка
від щирого серця переживає за країну, це видно. І на питання, про що він думає
останнім часом, він відповів, про те, хто переможе на виборах. Це безумовно
дуже розумна людина, він знайомий зі всіма хто був і є при владі, дуже багато
знає, навіть занадто, я б сказав. Але,
що мене вразило, він робить ту ж помилку, що і всі – він робить ставку на
особистість. При нинішніх умовах, тій особистості яка може проштовхнути
реформи, на жаль, не дадуть прийти. Багато внутрішніх і зовнішніх факторів. Її або
зламають, або вб'ють. Але ще більш важливо, наші політичні інститути стоять фільтрами для такої людини. По словах того ж Гордона, виборча компанія коштує 250 млн доларів. Ну це ж зрозуміло, що людина, яка прийшла до влади повинна ці гроші віддати своїм спонсорам. А реформи неможливі коли ти не посадиш 5-ьох своїх друзів. Також ж дивився інтерв’ю
з Віталієм Портніковим, і він каже, не важливо хто прийде наступний, все одно
наша держава під зовнішнім управлінням. Тут він прав по суті, але я з ним не до
кінця погоджуюсь з його висновками. Я вважаю, що ми більше залежні від
внутрішніх політичних і економічних інститутів, чим від зовнішнього управління,
хоча, погоджуюсь воно дуже значуще.
На початку я приводив декілька країн, в їх історії бували такі ж самі події
як і в нас. Коли в Аргентині в 30-х роках 20-го сторіччя до влади прийшов
майбутній диктатор Перон, він спершу прибрав непідконтрольний йому верховний
суд. Зробив це дуже просто, розширив кількість судей з 3 до 5, і звісно
поставив 2 нових своїх людей (одна його людина вже була до того). Янукович,
Порошенко, всі коли приходять, якось трансформують вищий і конституційний суди.
Тут ми йдемо по аргентинському сценарію. Далі, в Аргентині була дуже нестабільна
валюта, їй ніхто не довіряв і всі тримали гроші під матрацами (схоже на нас?).
Що зробив уряд, він прирівняв аргентинський песо до долара і дозволив тримати банківські
рахунки в доларах. Вся країна радісно понесла свій гроші у банки. Але тут є
один нюанс. Коли в тебе сильна валюта, то експортери програють, а імпортери
виграють. Експорт дорогий, імпорт дешевий. Виробництво пішло вниз, економіка занепала.
Так довго продовжуватись не могло і уряд робить курс 1 долар до 4 песо. Всі
хеппі, у всіх бабло в баксах. І.. уряд робить ще одну річ, с доларових рахунків
можна забирати гроші тільки в песо, але за старим курсом. Оце була підстава!
Всі збідніли в 4 рази. І у нас було подібне – різкий обвал гривні у 2005, 2008 і в 2013 роках. Причому Янукович
теж довго тримав курс по 8, який звісно не відповідав дійсності.
Тепер, чим ми схожі з Мексикою і Єгіптом. І в них і в нас були віддані
держані монополії своїм за безцінь. І ці монополії з державних стали
приватними.
Тепер чим ми схожі зі С’єра-Леоне.
Соромно робити це порівняння, але ми того варті. Ми схожі в деградації країни. Коли в
60-их роках 20-го сторіччя англійці пішли з країни (С’єра-Леоне була англійською колонією), до влади через декілька виборів
прийшов диктатор Сіака Стівенс. Перше,
що він зробив – це зруйнував залізну дорогу, яка вела в більш розвинені
сільськогосподарські регіони сходу
країни. На виборах його підтримали західні регіони, а ці східні підтримували
його опонентів. Для чого це було зроблено, щоб позбавити фінансових потоків у ці регіони. Все логічно, нема грошей, нема
чим з ним боротись. Це і багато інших подібних речей привели до повної руйнації
країни . В кінці його диктаторства не працювали навіть школи, бо вчителям
нічого не платили. Так як він завжди боявся, що військові його можуть скинути,
була в повному занепаді армія (тобто її не було), і, кінці кінців, невеличка
групка з 30 чоловік з сусідньої Ліберії змістила вже його послідовника і розв’язала
криваву бійню на декілька десятиріч. Як це можна порівняти з нами? Дуже просто,
згадайте який ВВП у нас був у 1991 і зараз. Заводи розпилювались на металобрухт,
торгові кораблі продавались (одеське пароплавство). Просто у нас ресурсів
більше, нам треба довше падати. Перед кожними виборами хтось постійно говорить
фразу, якщо не буде змін, нам хана. Але якось живемо ж, всі звикли до цього. Як
ви бачите, ми все бідніємо і бідніємо, деградуємо і деградуємо. І кінці кінців
наші ресурси вичерпаються, і.. І тим більше у нас є своя Ліберія поруч.
Тепер, де ми є, трохи позитива. Я вдячний Дмитру Ярошу(Правий Сектор), що
він в 2014 не почав партизанську війну з нашою владою. Це не зруйнувало нашу
централізацію, і ми не скотились до С’єра-Леоне. Бо без єдиного центру прийняття рішень ніякі військові дії, ні
реформи неможливі. Краще екстрактивні інститути, чим хаос. Я дякую нашім
олігархам, що прямо зараз не дозволили Петру Олексійовичу ввести воєнний стан
на 60 днів і змістити (або в кінці кінців анулювати) дату виборів. У них є досвід
Віктора Федоровича і вони добре знають, що таке узурпація влади. У Петра Олексійовича її і так дуже багато – такої
кількості штиків в парламенті та і взагалі такого квотуму довіри, який він так
бездарно просрав, ні в кого не було. Від передозу влади він втрачає відчуття реальності.
Як казав лорд Актон – Влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно. Так що
Петру Олексійовичу розбещитись абсолютно не дали. Ми зараз приблизно як Англія 18-го сторіччя
під владою вігів, монархія не абсолютна, парламент контролюють впливові торгівці,
а простий народ поки що безправний. Також я дуже вдячний особобисто Єгору Соболєву за створення Антикорупційних Бюро, Прокуратури і, дай Бог, Суду (на мою думку це на 90% його заслуга). Навіть якщо туди і пройдуть непорядні судді, все одно вектор боротьби за читоту їх рядів вже є. Якщо всі ці інститути запрацюють, ви не уявляєте як зміниться система стимулів в нашій країні! Ось, саме це, що зробив Єгор більше, чим зробили всі 5 наших президентів і всі наші політики за всі роки незалежності.
Ну а нам всім
хочу побажати розуміння того, що найголовніші речі не дадуть віддачі одразу, що
треба навчитись відрізняти важливе від другорядного і тиснути, домагаючись
невеличких змін. Так треба рухатись невеликими кроками, але постійно. Вони ж теж
такими кроками рухаються, утискаючи нас повільно. Ну і всіх з наступаючим 2019-м
Новим Роком і Різдвом Христовим!
