Частина 2: Українці не готові до Європи 2 - неповага один до одного

Початок читайте тут:
Частина 1: Українці не готові до Європи – висновок після року перебування за кордоном

Я хочу продовжити тему про ментальну неготовність українців розбудувати свою країну і бути “своїми” в Європі (поки що, але впевнений ми впораємось). По перше, по коментарям і дописам в ФБ, я зрозумів що все навіть гірше ніж я уявляв. По друге багато людей не зрозуміли що конкретно я мав на увазі.

1) Було багато закидів, не всі українці наприклад, свині, є ж різні люди, не можна ж так узагальнювати. В кожній країні є такі.

Відповідаю. В кожній країні є люди, наприклад, що смітять. Але вся проблема в їх кількості. Якщо відсоток таких людей зашкалює, то буде всюди брудно. У нас брудно на зупинках, під балконами, на газонах. Навіть на Дніпрі на пляжі я бачив як сидять люди і жарять шашлик, серед гір сміття. Вони  це сміття не помічають, бо вони до цього звикли. Тобто, у нас відсоток людей що залишають після себе сміття зашкалює, тобто ми свині. Я не кажу що хтось конкретно свиня, я кажу про всіх українців – що в цілому ми живемо в бруді. Хоча, деякі з нас чистюлі, все одно критична маса перемагає. Це дуже боляче і образливо, в це не хочеться вірити, ми думаєм, що всюди так, але всюди не так. Це і є гірка правда, яку нам треба проковтнути і пережувати. Деякі не можуть – звідси і образи в мою адресу. Про це буде далі.

2) Що таке рабський менталітет, про що він говорить, 21 сторіччя на дворі.     

Відповідаю. Це складно пояснити, дійсно. Вони (європейці) якісь вільні, ти стоїш поруч і це відчуваєш. На них в дитинстві не кричать батьки, хоча виховують суворо. Їх в школі не принижують вчителі, не б’ють старшокласники. Я не знаю, чому вони такі. Я тільки можу бачити результат і наводити конкретними прикладами їх поведінку. А, зі свого боку, ми не віримо в себе, в свою правду. Бо протягом всієї нашої новітньої історії ми були завжди в кайданах і неправда завжди перемагала. 

3) Що я порівнюю суму негативу проти суми позитиву 

Відповідаю. Я просто помітив наші вади, які ми українці, на мою думку не бачимо. І, як можу, простими словами, намагаюсь це на прикладах пояснити. В мене нема бажання зробити українців якимись неповноцінними. Але ці вади, на мою думку, заважають нам бути цивілізованою розвиненою країною. Саме вони, а не наша недолуга влада, як зараз вважають всі українці. Бо якщо ми цих вад позбавимось, ми об’єднаємось, приберем цих і поставим тих, кого потрібно.

4) Закидають, мовляв, всі українці не готові до Європи, а ти сам готовий?
Відповідаю. Друзі, я такий же совок як і інші українці, але я рік прожив в середовищі вільних людей, і те того варте. І за кордоном не збираюсь назавжди залишатись, буду повертатись додому.

Хочу повернутись до пункту 5 попереднього посту – поваги один до одного. Тому що з цим біда, бо кількість образливих коментарів на мене просто зашкалювала. Здається проста річ, не можна ображати незнайому людину, а спробуй поясни, чому ми це постійно робимо. Мені закидають, наприклад, що я це пишу від комплексу меншовартості. Ну і так далі, багато всього. У цих всіх закидів є одна спільна риса. Вони всі переходять з обговорення проблеми, на особистість співрозмовника. Ось це і є як раз наш совковий, рабський менталітет. Я не хочу когось образити, ми цього не помічаємо, бо це сидить в нас у підкірці головного мозку. Це і є пункт 5 – неповага до іншої людини. Якби дописувачі мене поважали, вони б не погоджувались з моїми тезами, апелювали і т.д., а не опускались до образ. Ще раз підкреслюю, що це я привів найгірші випадки, багато  людей спілкуються вже по європейськи. 

Повага до іншої людини також включає  повагу до рішень цієї людини. Якщо, в моєму випадку, я вирішив поїхати за кордон, то це моя особиста справа, я вільна людина, що вважаю за потрібне, то і роблю. Європейцю в голову б не прийшло звинувачувати мене в моїх діях. Це і є повага до приватного простору іншої людини. Не треба лізти не в свої справи, це моє особисте і інших це не стосується. Якщо ми це зрозуміємо, ми позбавимось ще одної, дуже великої нашої біди – ми переживаємо, що про нас подумають інші. Це страшна біда наших маленьких містечок. Ти чого це картоплю не викопала? Люди вже всі викопали. Що скажуть люди? Ось це і є яскравий приклад порушення приватного простору. Не думайте про це, це все ваше приватне, особисте, не впускайте в це приватне інших. Ви навіть не уявляєте який тягар скинете. Це ще одна сходинка до волі. Всі один одного поважають, і всі незалежні від думки інших, ви уявляєте наскільки легше буде в такому суспільстві жити? 

В нашому мікрорайоні в Києві є декілька фб груп, де мешканці спілкуються між собою. Я не дуже люблю туди заходить, бо там йде постійний срач, обливання брудом один  одного – це все теж від неповаги. 

Може хтось пам’ятає, 2 роки тому на Осокорках в Києві було протистояння місцевого населення з забудовником. Там люди хотіли зробити сквер, а забудовник – торговий центр. Також були активісти, які збирали людей, відстоювали громаду в судах.  І от недавно моя жінка попитала у одної з них, як там зараз справи. І уявіть, її відповідь – ми тут всі пересварились!!! Ну так звісно, з таких народом роби що хочеш. Їх не треба навіть роз’єднувати, дай час - і вони самі між собою розсваряться. Це все теж від неповаги один до одного. Плюс ще включається прислів’я 2 українця – 3 гетьмани.

Ще така історія. Ми, якось їдучи автівкою з Польщі до України підвозили одного хлопця по бла-бла-кар. Його батьки мешкали в Золочєві, Львівської області. Він в Польщі з 17 років, а зараз йому десь 25. І от він каже – мене тягне додому, раз на пів року їжджу. Але як приїжджаю, то більше 3-х днів витримати тут не можу. Все вбите, кругом безлад, і особливо важко з людьми. Теж саме каже інша наша співвітчизниця, яка в Польщі закінчила вищ. Їй особливо важко пережити, як до тебе ставляться інші – це водії, в маршрутці, люди знайомі і незнайомі, всі навкруги. Суцільна неповага до особистості, незнайома людина тобі може нагрубити, обізвати. Знайома - почне тебе перебирати по кісточках, навчати як жити.  Короче, по простому, ображати, навіть в інеті, незнайму людину – табу, судити її за якісь її дій – теж табу. 

Ось бачив допис в коментарях, як я оте все, що ви пишете роблю, скільки чекати на покращення? Друзі, не потрібно чекати, потрібно діяти. Саме краще, що ви можете зробити для своєї батьківщини – відкрити свою власну справу. Краще цього нічого нема. Якщо це не можете, виховуйте своїх дітей, щоб у них була рідна мова українська. Все інше вони зроблять за вас в свій час. Якщо і цього не можете, допомагайте місцевим актівістам, підтримуйте їх. Звуть прибрати сміття – йдіть, звуть посадити дерева – йдіть, звуть протестувати проти незаконної забудови - йдіть. Якщо бачите, що якась порядна людина, яку ви знаєте особисто, йде балотуватись на виборах, йдіть і безкоштовно волонтерте за неї, йдіть у виборчу комісію за неї. 2 дні не поспите – не помрете. Бачите десь гори сміття – пишіть скаргу, не прибирають – викликайте поліцію, заводьте справу на виконавця. Короче, кусайте цю гідру дрібними комашиними укусами. Ні ви, ні я того не знаєм, але хтось і по крупному буде кусати. І ця гідра впаде, обов’язково.    
   

Продовження по цій темі:
Частина 3: Нація-дитина
Частина 4: Головне – доїхати до Рівного
Частина 5: Про хрущ, історію Ірландїї і яйця Пєті