пʼятниця, 7 грудня 2018 р.

Корупція – це не хвороба, а симптом


Ми думаємо, що ми унікальні в наших бідах. Але це не так, таких країн як наша повно. Від Аргентини з Мексикою до Єгипту зі Сєра-Леоне. У всіх цих країнах присутній такий симптом як корупція. Також є і інші симптоми – монополії в різних сферах, не захищеність бізнесу і приватної власності, нерівність перед законом. І всі ці симптоми говорять про одне - глибоке нездоровя державного устрою країни. Ось де хвороба. І ми всі помиляємось,  коли думаємо, що нове обличчя змінить ситуацію в країні. Це, звісно, можливо. Але при нинішніх політичних і економічних інститутах це малоймовірно.


Ось приклад. В америці конгресмени піклуються про своїх виборців. Вони виконують всі свої обіцянки. І саме головне, вони змушені це робити. Бо інакше їх більше ніколи не виберуть. В нашій країні ніхто ніколи не виконує обіцянок і всім начхати на своїх виборців. Чому так відбувається? Та дуже просто. У нас таке виборче законодавство. По перше у нас не відкриті списки. І відповідно людина яка хоче потрапити в парламент просто купує місце в прохідній частині. На наступні вибори вона прийде до іншої партії, яка буде проходити у парламент. Тобто у цієї людини нема ніякого стимулу слідкувати за своїми вчинками. Закони такі, що їй можна не орієнтуватись на своїх виборців. По друге, пів парламента обирається по мажоритарці. І у нас в реальності волевиявлення громадян є спотвореним. В нашому парламенті є така група "Воля народу". Це об’єднались 20 мажоритарників. Такої партії немає і її ніхто не обирав, але вагу ця група має таку саму, як інші невеликі партії, за яких виборці голосували – Самопоміч, БЮТ і Ляшко. Що за брєд? І до речі, саме ця група дала необхідні голоси в такому доленосному рішенні як бюджет на 2019 рік.

Тобто у нас законодавчо створений такий інститут, який дозволяє депутату не орієнтуватись на свого виборця. Як це полікувати? Та дуже просто. Запровадити відкриті списки і прибрати мажоритарку. Але чи вигідно це правлячій еліті? Звісно ні. Причому вона настільки боїться цього закону, що в минулому 2017 році був розігнаний черговий майдан, організований Єгором Соболєвим і атошниками.  Хоча насправді, закон про відкриті списки не принесе якогось різкого прориву в розвитку країни і влада еліти найближчим часом не зменшиться. Але цей закон буде відігравати позитивну роль у довгостроковій перспективі. Він змінить правила гри.


Але проблема в тому, що наші люди хочуть покращень прямо зараз. І тому цей дуже важливий майбутній прорив був проігнорований суспільством, демонстрантів не підтримали широкі маси населення. Це нікому не цікаво. Але саме це (а не вибір нового обличчя, який всім дуже цікавий) є більш важливим для країни. Це робить наші політичні інститути більш інклюзивними і віддаляє від екстрактивних. Нагадаю, що інклюзивні інститути – це інститути орієнтовані на потреби широких верств населення, а екстрактивні (Extract – відбирання) орієнтовані на потреби вузького прошарку еліти країни за рахунок всіх інших.  Див. статтю Ми не йдемо у Європу, ми йдемо в Мексику.. Ну, і як ви розумієте зараз у нас екстрактивні  політичні інститути.  

Головним меседжем цієї статті є те, що ми не за те боремось і не на те звертаємо увагу. Ми боремось за обличчя, а не за інститути. Кровопролитна війна між Білою та Червоною трояндами в середньовічній Англії не дала поштовху до розвитку країні. Бо монархію змінила монархія. Просто зміна обличь. А от Славетна революція 1688р, коли спочатку стратили короля, потім диктатора Кромвеля, і, потім, коли влада була розділена між королем і парламентом – дала. Ще раз, що ж таке ці інститути або державний устрій? По простому – це закони. Але закони не завжди працюють. Тому це ще й і система противаг, розділення влади, стимули, які всі прийняли і вони працюють на довгому проміжку часу. І ці всі речі роблять так, щоб ці закони працювали.

Також нікому не цікава друга важлива річ, яка відбувається прямо зараз. Це відбір суддів до Верховного  і до Антикорупційного судів. Битву за Верховний суд ми вже програли, туди вже пройшли 80% старих корумпованих суддів. З  Антикорупційним судом трохи владі складніше, бо там відбирають кандидатів ще і міжнародні правники. Але судячи з того, що кваліфікаційна комісія не пустила до іспиту відому порядну суддю Гольник, скоріш за все і тут буде злив. І що саме цікаве, один з цих міжнародних правників сказав, що результат набору нормальних суддів залежить не від них, а від пильності громадськості. Але громадськості це не цікаво.  


Я хочу пояснити на пальцях, що таке нормальний верховний суд і чому це так важливо. Він та остання інстанція, яка може завернути дибільні закони, прийняті парламентом. Наприклад диктаторські закони Януковича, або закон, забороняючий літати гелікоптером над маєтками високопосадовців. Закони повинні відповідати конституції.

Останнім часом я багато передивися інтерв’ю з Дмитром Гордоном, особливо мені подобаються його гра у вибори президента на творчих вечорах. Людина, яка від щирого серця переживає за країну, це видно. І на питання, про що він думає останнім часом, він відповів, про те, хто переможе на виборах. Це безумовно дуже розумна людина, він знайомий зі всіма хто був і є при владі, дуже багато знає, навіть занадто, я  б сказав. Але, що мене вразило, він робить ту ж помилку, що і всі – він робить ставку на особистість. При нинішніх умовах, тій особистості яка може проштовхнути реформи, на жаль, не дадуть прийти. Багато внутрішніх і зовнішніх факторів. Її або зламають, або вб'ють. Але ще більш важливо, наші політичні інститути стоять фільтрами для такої людини. По словах того ж Гордона, виборча компанія коштує 250 млн доларів. Ну це ж зрозуміло, що людина, яка прийшла до влади повинна ці гроші віддати своїм спонсорам. А реформи неможливі коли ти не посадиш 5-ьох своїх друзів. Також ж дивився інтерв’ю з Віталієм Портніковим, і він каже, не важливо хто прийде наступний, все одно наша держава під зовнішнім управлінням. Тут він прав по суті, але я з ним не до кінця погоджуюсь з його висновками. Я вважаю, що ми більше залежні від внутрішніх політичних і економічних інститутів, чим від зовнішнього управління, хоча, погоджуюсь воно дуже значуще.

На початку я приводив декілька країн, в їх історії бували такі ж самі події як і в нас. Коли в Аргентині в 30-х роках 20-го сторіччя до влади прийшов майбутній диктатор Перон, він спершу прибрав непідконтрольний йому верховний суд. Зробив це дуже просто, розширив кількість судей з 3 до 5, і звісно поставив 2 нових своїх людей (одна його людина вже була до того). Янукович, Порошенко, всі коли приходять, якось трансформують вищий і конституційний суди. Тут ми йдемо по аргентинському сценарію. Далі, в Аргентині була дуже нестабільна валюта, їй ніхто не довіряв і всі тримали гроші під матрацами (схоже на нас?). Що зробив уряд, він прирівняв аргентинський песо до долара і дозволив тримати банківські рахунки в доларах. Вся країна радісно понесла свій гроші у банки. Але тут є один нюанс. Коли в тебе сильна валюта, то експортери програють, а імпортери виграють. Експорт дорогий, імпорт дешевий. Виробництво пішло вниз, економіка занепала. Так довго продовжуватись не могло і уряд робить курс 1 долар до 4 песо. Всі хеппі, у всіх бабло в баксах. І.. уряд робить ще одну річ, с доларових рахунків можна забирати гроші тільки в песо, але за старим курсом. Оце була підстава! Всі збідніли в 4 рази. І у нас було подібне – різкий обвал гривні  у 2005, 2008 і в 2013 роках. Причому Янукович теж довго тримав курс по 8, який звісно не відповідав дійсності.     


Тепер, чим ми схожі з Мексикою і Єгіптом. І в них і в нас були віддані держані монополії своїм за безцінь. І ці монополії з державних стали приватними.

Тепер чим ми схожі зі Сєра-Леоне. Соромно робити це порівняння, але ми того варті. Ми схожі в деградації країни.  Коли  в 60-их роках 20-го сторіччя англійці пішли з країни (Сєра-Леоне була англійською колонією), до влади через декілька виборів прийшов диктатор Сіака Стівенс.  Перше, що він зробив – це зруйнував залізну дорогу, яка вела в більш розвинені сільськогосподарські регіони  сходу країни. На виборах його підтримали західні регіони, а ці східні підтримували його опонентів. Для чого це було зроблено, щоб позбавити фінансових потоків  у ці регіони. Все логічно, нема грошей, нема чим з ним боротись. Це і багато інших подібних речей привели до повної руйнації країни . В кінці його диктаторства не працювали навіть школи, бо вчителям нічого не платили. Так як він завжди боявся, що військові його можуть скинути, була в повному занепаді армія (тобто її не було), і, кінці кінців, невеличка групка з 30 чоловік з сусідньої Ліберії змістила вже його послідовника і розв’язала криваву бійню на декілька десятиріч. Як це можна порівняти з нами? Дуже просто, згадайте який ВВП у нас був у 1991 і зараз. Заводи розпилювались на металобрухт, торгові кораблі продавались (одеське пароплавство). Просто у нас ресурсів більше, нам треба довше падати. Перед кожними виборами хтось постійно говорить фразу, якщо не буде змін, нам хана. Але якось живемо ж, всі звикли до цього. Як ви бачите, ми все бідніємо і бідніємо, деградуємо і деградуємо. І кінці кінців наші ресурси вичерпаються, і.. І тим більше у нас є своя Ліберія поруч.     

Тепер, де ми є, трохи позитива. Я вдячний Дмитру Ярошу(Правий Сектор), що він в 2014 не почав партизанську війну з нашою владою. Це не зруйнувало нашу централізацію, і ми не скотились до Сєра-Леоне. Бо без єдиного центру прийняття рішень ніякі військові дії, ні реформи неможливі. Краще екстрактивні інститути, чим хаос. Я дякую нашім олігархам, що прямо зараз не дозволили Петру Олексійовичу ввести воєнний стан на 60 днів і змістити (або в кінці кінців анулювати) дату виборів. У них є досвід Віктора Федоровича і вони добре знають, що таке узурпація влади.  У Петра Олексійовича її і так дуже багато – такої кількості штиків в парламенті та і взагалі такого квотуму довіри, який він так бездарно просрав, ні в кого не було. Від передозу влади він втрачає відчуття реальності. Як казав лорд Актон – Влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно. Так що Петру Олексійовичу розбещитись абсолютно не дали.  Ми зараз приблизно як Англія 18-го сторіччя під владою вігів, монархія не абсолютна, парламент контролюють впливові торгівці, а простий народ поки що безправний. Також я дуже вдячний особобисто Єгору Соболєву за створення Антикорупційних Бюро, Прокуратури і, дай Бог, Суду (на мою думку це на 90% його заслуга). Навіть якщо туди і пройдуть непорядні судді, все одно вектор боротьби за читоту їх рядів вже є. Якщо всі ці інститути запрацюють, ви не уявляєте як зміниться система стимулів в нашій країні! Ось, саме це, що зробив Єгор більше, чим зробили всі 5 наших президентів і всі наші політики за всі роки незалежності.

Ну а нам всім хочу побажати розуміння того, що найголовніші речі не дадуть віддачі одразу, що треба навчитись відрізняти важливе від другорядного і тиснути, домагаючись невеличких змін. Так треба рухатись невеликими кроками, але постійно. Вони ж теж такими кроками рухаються, утискаючи нас повільно. Ну і всіх з наступаючим 2019-м Новим Роком і Різдвом Христовим!

субота, 17 листопада 2018 р.

Ми не йдемо у Європу, ми йдемо в Мексику

Коли я жив за кордоном, у мене виходили оптимістичні дописи щодо майбутнього розвитку нашої краіни, бо мене оточувало позитивне середовище. Зараз буде дещо песимістичний допис, бо я все ж живу в нашому депресивному середовщі. Але цей допис влучить у самісіньке яблучко.

Я прочитав абсолютно приголомшливу книгу. Її назва Why nations fail (Чому у націй нічого не виходить). Вона мені відкрила очі на багато цікавих речей, деякі з них я не можу не прокоментувати тут. 

Якщо погуглити щось на кшталт «рейтинг країн світу», причому не важливо по яким параметрам, то ми побачимо на горі країни західної Європи, більшість бувших англійських колоній та деякі країни східної азії. А знизу ми побачимо майже всі африканськи країни в сахарі і нижче неї, країни латинської америки, країни близького сходу у яких нема нафти і деякі азійські країни. Якщо ми відмотаємо 50 років назад, ми побачимо тих же на тих же місцях. Це ж саме 100 років тому і 150 років тому. Тобто виявляється бідні країни завжди бідні, а багаті завжди багаті. Це сталий процес. І от автори завдались питанням, чому так відбувається?


Існує багато гіпотез з цього приводу, зараз я деякі приведу коротко, але всі вони все ж таки не витримують критики.

Перше, що всі бувші англійські колонії це розвинуті країни. В більшості це так, але як на рахунок одних самих найбідніших Нігерії та Сьєра-Лєоне?

Друге, там де білі люди там розвиток. Це теж не так. Аргентна та Парагвай на майже 90 відсотків складаються з білих, але вони бідні.

Багаті країни тому і багаті, що мають(мали) колонії і використовують бідні країни. Це, звісно, має сенс, але є приклади багатих країн, які не мають колоній. Наприклад Південна Корея, Тайвань, Малайзія, Нова Зеландія та інші.

Незнання лідерів, як правильно розвивати країну або ігнорування порад від іноземних радників-фахівців. Все вони знають, але на жаль прислуховуватись до порад не в їх інтересах.  Але про це далі.

У всіх бідних країн, виявляється є спільна риса. Вони всі уходять коренями у рабовласницьке минуле. З країнами африки все зрозуміло, починаючи з 15-го століття там йшла торгівля людьми для плантацій нового світу, потім вони стали колоніями європейських країн, де вони теж були рабами на плантаціях вже на своїх територіях. Країни близького сходу – вони всі були частинами рабовласницької аттаманської імперії (згадаймо, що сучасна Феодосія була найбільшим невільничим ринком у 17-му сторічі). Та частина латинської америки, що була під Іспанією мала такий собі устрій с назвою Інкомідієнте – щось середнє між кріпосництвом і рабовласництвом. Островами карибського басейну володіли різні країни, там були плантації на яких працювали раби, привезені з африки. Ну і наша країна теж тут, бо ми 300 років були колонією  рабовласницької росії. Причому деякі прошарки суспільства були рабами в буквальному сенсі до середини 20-го сторіччя. Я маю на увазі селян, які працювали не за зарплатню, а за трудодні та не мали паспорта, щоб кудись переміститись.  

І от автори прийшли до висновку що бідна чи багата країна залежить від політичних і економічних інституцій в цій країні.  Їх є 2 види, перший - політичні і економічні інститути для всіх (inclusive) і політичні і економічні інститути орієнтовані на відбирання у одних і передачі іншим (extractive). 

В чому різниця між 1-ми і 2-ми? І як так виходить, що в одних країнах перемагають перші, а в інших другі?  

Перші обслуговують більшу частину населення, а другі – вузький прошарок, місцеві еліти. Перший тип, тут є приватна власність, і що саме головне, є інститути, які захищають цю приватну власність, наприклад справедливі суди. Перешкоди бізнесу від бюрократів мінімальні. Виборче право, точніше ті, кого вибрали піклуються за своїх виборців (з огляду на наші реалії, нам навіть смішно, що таке може бути, але таке є). І саме головне , що ті кого обрали обслуговують більший прошарок населення, а не вузьку еліту.. Це все автоматом дає розквіт економічним інститутам. Наприклад, як це було в США після отримання незалежності. Оскільки не було монополій у банківській сфері, там відкрилось біля 20000 банків і вони конкурували між собою за клієнтів, відповідно можна було позичати гроші під невеликий відсоток на розвиток бізнесу, що сприяло росту економіки. Нема перешкод в створені у привабливих сферах бізнесу,  це все сприяє інноваціям в тому числі. 


Інституціїї, орієнтовані на відбір. Перша ознака, більшість власності зосереджена в руках невеликої групи людей. Є монополії. Є багато перешкод з боку чиновників. Нема гарантій недоторканості приватної власності. Вибрані особи обслуговують вузький прошарок . Ну як, на яку країну це схоже? За 25 років незалежності ми гарно попрацювали в цьому напрямку. Коли до влади приходить.., та саме, неважливо хто, ну наприклад самі великі наші сподівання Ющенко і Порошенко. Так от вони зразу сідають на схеми від таможні, монополії укрспирту, еногроатома, енергетики та ін. Але насправді це не схеми, а сталі інститути, які стійкі до руйнування на протязі десятиріч. Тобто, це вже побудовано, прийде інша людина і почне цим користуватись.

Хочу привести яскравий приклад, в який саме спосіб діють інституціїї, орієнтовані на відбір і як країна скочується на дно. Або як вбити курку, яка несе золоті яйця. Гана (західна Африка), в шістдесятих роках двадцятого сторіччя отримала незалежність від Великобританії. Тут на півдні країни вирощувались дерева какао, плоди яких продавались на зовнішньому ринку, і це було приблизно 20% ВВП країни. Коли прийшов новий президент, він придумав гарну схему, як на цьому заробити. Експорт був монополізований, а фермери могли продавати це какао на внутрішньому ринку за місцеві тугрики.  А фішка була в тому що офіційний курс тугриків до доллара і курс на чорному ринку відрізнялись в 10 разів. Гроші з галузі вимивались і вона потихеньку занепадала. І вже за 20 років потому вона складала тільки 3%. Ось так курка і здохла. 

Тепер про те, чому в одних країнах є перший тип інституцій, а в інших другий?  

Тут треба зануритись трохи в історію. Я приведу приклад США та Мексики, країн-сусідів, які здобули незалежність майже одночасно в історичному вимірі(1776 і 1821 роки відповідно).

Тепер треба відмотати трохи далі і сказати як починалась колонізація Мексики і США. На території Мексики була розвинута і централізована держава ацтеків з великою кількістю населення та розвинутим сільським господарством. У 1521 роки ця держава була підкорена іспанцями. Причому тут була задіяна вперше цікава тактика підкорення – захоплення вождя. Потім його піддали тортурам і вимагали наказати підлеглим зібрати все золото зі всієї країни. Також через нього починали прибирати владу. Якщо з ацтеками таке випробували вперше і не все було гладко, то вже з Інками та з теперішнім Парагваєм це вже була відшліфована технологія.  Після захоплення земля роздалась конкістадорам, які стали елітою, а індіанців зробили рабами. І вони 300 років пахали на полях на дядю, аж до самої мексиканської революції.  

Англійці почали колонізовувати північну америку на 100 років пізніше. Чому північну? Бо всі інші ласі шматки були зайняті. І у них були точно такі ж цілі, як в іспанців – захопити вождя, заставити підлеглих принести все золото з країні, поставити свою еліту, а індіанців змусити працювати. Але в них не вийшло ні першого, ні другого, ні третього. Виявилось, що тут нема золота, не було такої ценралізації, як на півдні (не було держав, а були племінні союзи), населення було мало, вожді ставились до прибульців підозріло, а племена були войовничо налаштовані. Після деяких невдалих спроб, англійцям нічого не залишилось, як працювати самім. І для того, щоб вижити в такому ворожому середовищі, треба було обирати найкращих, і тому тут виникло виборче право – кожен чоловік мав право голосу. Як індіанців неможливо було примусити працювати, то їх тими чи іншими методами просто знищували, а на їх землі приходили білі. Коли колоніїї розрослись корона прислала такого собі лорда Балтімора(є навіть місто з його іменем), щоб він встановив ієрархічні відносини, як то було в Англії. Голосувати могли наприклад тільки великі землевласники, і тим людям були наділені великі шматки землі. А інші повинні були стати орендарями. Але це на спрацювало, бо землі було багато, якщо трохи піти на захід і повоювати чи домовитись з індіанцями, то землю можна мати свою власну. То виборче право так і залишилось - всі мали рівне право голосу.

Ось з такими вхідними даними розпочались війни за незалежність в Мексиці та США.  Але в мексиканській революції був один дуже важливий момент. Спочатку повстанці були розбиті, і іспанські колоніальні війська скоріш за все придушили б цю революцію, якби не події в самій Іспаніїї. Справа в тому, що в 1808 році Наполеон захопив більшу частину Іспанії, її столицю Мадрид і король Іспаніїї Філіп 2 відрікся від престолу. В цей важкий час було створено таке собі народне зібрання, яке рулило опором проти французів і одним із їх постанов була відміна рабства в країні. Наполеон так і не загарбав всю іспанію, і , взагалі, коли його імперія впала у 1815, король Філіп 2 знову зайшов на престол і відмінив закон про відміну рабства. Також він послав війська на відновлення контролю в новому світі. Але війська збунтувалися з цього приводу, і рабство було такі відмінено. Але в новому світі це було основою всієї економіки, так що мексиканські еліти вирішили, що їм все ж таки краще відокремитись від Іспаніїї, вони підтримали повстанців, і революція вдалась. Але еліта не помінялась. Те ж саме відбулось і с нашими двома революціями 2005 і 2013 років. 

Тепер, що відбувалось далі. У США інститут загального виборчого права дав розвиток іншим інститутам, як справедливе судочинство і захист приватної власності. Бо обрані особи писали закони для широкого прошарку суспільства. Як тільки вони починали приймати щось для вузького кола, їх більше не обирали. Нагадаю, колоністи вміли відстоювати свою права, так само як вони в боротьбі зуміли відібрати землю у індіанців і позбутись влади англійської корони. Тобто система стимулів для обраних осіб була очевидна, не працюєш на виборця, більше не оберуть. Політичні інститути дали розквіт таким економічним інститутам, як доступ до дешевих грошей та інш.

Знову Мексика. Перші 50 років після революції був період нестабільності, була череда постійних переворотів, і за цей час змінилось близько 50 президентів. Потім почалась ера диктаторів. І кожен з них був змітений черговою революцією, яка відбувалась приблизно раз на 20-30 років. Диктатори приймали закони для вузького кола еліти, створювали монополії для прибічників, а для інших перешкоди, короче бізнес вести біло важко. Чому таке сталось? Тому що народ після сторіч рабовласництва не вмів відстоювати свої інтереси зразу і не розумів, як саме його дурять. Терпів-терпів, а потім його проривало. І от кожна революція зносила конкретну особу, а не систему, інституції. Після знесення одного приходив інший, і все починалось по новому колу. І от виникає питання, невже кожний з цих диктаторів не хотів розвитку своєї країни? Звісно хотів, але ще більше не хотів втрачати владу.  А це виявляється несумісні речі і ось чому.


В нормально функціонуючих економіках є таке поняття як «креативне руйнування». Ринок сам себе зачищає від компаній невдах, наприклад с застарілими технологіями. Це відбулось з американською сталелітейною галуззю. Та що далеко ходити, це б відбулось з Нокією, якби її Мікрософт не викупив. Нокія вчасно не вклалася у смартфони, і залишилась лузером на ринку мобільних телефонів.  Тепер повернемось до нашого диктатора, ні, краще до сьогоднішньої України. От є схема(інституція), яка годувала попередника, ну наприклад таможня. І вона дає скажімо 30% грошей у бюджет, а зі схемою (відточеною роками знизу до гори), скажімо 15%. Тобто 15% іде тобі. Ну, чи будеш ти реформувати цю галузь? Ну, ти розумієш, шо це погано, але треба бабло на наступні вибори.. Ну і тд і тп.  

І ось ці всі інституції, орієнтовані на бідніть, затягують країну в ще більшу бідність. Це повільна агонія країни. Як ми бачимо, всі наші 2 революції пройшли за мексиканським сценарієм. І ось тут стає зрозумілим, що теза про те, що лідери не знають як привести країну к процвітанню та ігнорують поради фахівців – є хибна. Дуже гарно це ілюструє наш теперішній президент Петро. Він запрошував грузинів в реформування прокуратури, литовця в міністерство економіки, поляка в залізничну монополію. Це все замилювання очей насправді, пил в очі перед народом і зарубіжними партнерами, які дають гроші сподіваючись реформ. Очевидно, що в нашій ситуації, якщо наш керманич почне проводити справжні реформи, він стане економічним лузером, якщо його фірми Богдан, Рошен та інші перестануть бути монополіями, перестануть получати замовляння з бюджета (а це станеться в умовах чесного ринку), то він втрачає. Ці фірми існують за рахунок нечесного ринку, і в умовах чесної конкуренції вони збанкрутують. Але ж Петро не один, за ним стоять люди, які володиють застарілими заводами з виробництва сталі та інш. І вони ніколи не вкладуться в модернізацію, бо навіть для них нема гарантії недоторканости цієї приватної власності. Та і взагалі це майно було колись вкрадене і любий справдливий суд це доведе (тому і не реформується судова система, яка могла б стати на захист приватної власності). Ось чому в країнах з інститутами подібним нашим, лідери не будуть проводити реформи – вони бояться стати економічними лузерами.

Чому, на мою думку, в нашій країні не вдалось сформувати політичні і економічні інститути для всіх. Якщо подивитись на всі наші більш-меньш масові протести, то виявляється, ми постійно вимагали не то, що треба. Наші «Укріїна без Кучми» і дві революції, які насправді обидві були під девізом «Україна без Януковича», змінили обличчя, а не інститути. Ми хотіли, щоб наш керманич пішов геть, і ми цього домоглись. Ми ніколи не висували вимоги по суті. І от, в минулому році в перший раз були такі вимоги, а саме проти існуючого виборчого законодавства з закритими списками і тупим законом, що половина парламенту іде по мажоритарці. Там 3 місяці мерзли добровольці під парламентом, але широкі маси їх не підтримали і цих відчайдух в слушний момент(в сильниі сніги) спецслужби повязали. Також широкі маси ніяк не протестували проти подорожчання опалення, яке відбувалось раз 5. І це є сигнал для еліт, що можна прикручувати гайки і далі. Справа ще і в тому, що після отримання, що нашої незалежності, що незалежності мексики, в суспільстві не розвинутий малий і середній бізнес. І тому це суспільство не відчуває коли його нагинають. Якби у нас 60% населення було в ньому задіяно, перша і основна вимога була б прибрати свавілля чиновників, і цього б ми домоглись ще у 90-х. Спочатку не зробили судову систему прозорою, всі цього не побачили, потім роздеребанили  всю власність, потім створили монополії. А тепер, як наслідок цього, нам будуть підіймати ціни на комуналку, на бензин і на все інше. Отак, потихеньку-потихеньку закрутили гайки для всіх і сформували систему, обслуговуючу вузьке коло. 

Тепер питання, чи можна з цим щось зробити? Відповім прикладами. В Південній Кореї та в Ботсвані в результаті виборів прийшли такі підірвані чели, що не схотіли самі збагачуватись, а поставили приорітети країни вище своїх. І їх навіть ніхто не вбив за це. Так що і таке буває. Американський сценарій нам не світить, бо ми вибирати нормальних не вмієм і відстоювати свій вибір теж не вмієм. Це нам довів медведчук, який у 90-х тасував вибори у великих масштабах.  Та і наші обранці працюють явно не на нас.  Розкажу про англійський сценарій 14-го сторіччя. Там був такий нормальний феодальний устрій, приблизно як у нас зараз. І от прийшла чума, викосила половину населення. Працювати нікому. І от деякі лорди почали переманювати селян у інших лордів, стали платити за працю. А це ж руйнація системи, як це так, працювали на шару, а тепер платити? І от король видає закон про неможливість переходу до іншого лорда. Але народ піднявся, бунт очолив якийсь чел, що під його приводом селяни захопили пів Лондона. Бунт звісно подавили, ватажка стратили, але про цей закон забули. І саме це стало першим поштовхом, що західна Європа стала західною. Потім стала революція,короля стратили і створили парламент, потім індустріалізація, потім колонізація Америки. Тоді, в 14-му сторіччі вони посадили сім’я, а потім воно росло. Тобто відповідь така – треба чинити спротив тому, коли залазять в гаманці більшості, щоб покласти це в гаманці меншості

вівторок, 2 жовтня 2018 р.

Українські виборці, хто всі ці люди?

Приїзжаю до батьків. За кого голосувати будеш? - питають. Та не знаю ще, а шо, вже вибори скоро? Ну да, в березні, - кажуть, - тільки голосувати ні за кого. Приїзжаю до батьків дружини. За кого голосувати будеш? Знову те саме. Ну, дивлюсь старше покоління це питання вже серйозно турбує.  Погуглив, хто там балотується, знайшов на сайті у Гордона якийсь  рейтинг (цифри не показую, бо не хочу псувати свій блог  замовними цифрами). 


Так виявляється  там є за кого голосувати! Вибирай любого з 3-ї,4-ї або 5-ї позиції. А нашим батькам показують по ящику Юлю, Пєтю і Рабіновіча, і вони засмучені від безпорадності. Так навіть більше, нормальних забагато, якщо Слава, Вова і Толік не домовляться між собою, то в другий тур знову вийде лайно проти лайна, а-ля Кучма проти Симоненка. Але я не про це, мені було завжди цікаво, хто ж це лайно вибирає. Може все це фарс, матриця? І я навіть 5 років тому пішов у виборчу комісію на дільницю в одному з районів Києва зам головою, щоб побачити весь процес на власні очі. Якихось 2 тижні відірвані від сімї і 2 фінальні ночі  без сну, але у мене лишилось щось таке, що я маю вам зараз показати.  Тоді були вибори в раду (жовтень 2014-го року) і на нашій дільниці було  2340 людей. І ще момент, чого я тут буду приводити виборців з моєї дільниці, а не по країні в цілому? Бо по краіні я не знаю хто я як рахував, а тут я рахував сам. Ну, поїхали.

Це явка виборців


На останню годину явку не сфоткав, але знайшов ще одне фото, і там видно, що всього проголосувало 1278 чоловік (явка 54,6%)

Це кількість людей, проголосувавших за конкретну партію


Це все рахувалось на моїх власних очах 2 рази. Кількість бюлетенів і корешків співпала. І я можу дати 100% гарантію що жодного голосу на нашій дільниці сфальсифіковано не було. Більше того, коли ми все це передали в ОВК, ці данні при нас забили в прожку і на сайті ЦВК по нашій дільниці світились ті цифри, що я тут привожу. Ну і взагалі, щось фальсифікувати в Києві тупо і паливно, бо спостерігачі (в тому числі і іноземні) майже жили у нас на дільниці.    


Тепер 2 останніх фото для зручності у вигляді списку
1)Самопоміч  - 293 (23%)
2)БПП – 282 (22%)
3)Народний Фронт – 211 (16,5%)
4)Свобода – 100 (7,8%)
5)Батьківщіна  - 62 (4,8%) 
6)Комуністи – 57 (4,4%)
7)Оппоблок – 54 (4,2)
8)Гриценко – 51(4%)
9)Ляшко – 50 (3,9%)
10) Правий сектор – 40 (3,1%)
11)Тігіпко – 26 (2%)

Всіх інших не пишу, бо менше 10 чоловік за них голосувало. А тепер увага, ось результати по всій Україні (без мажоритарки, бо це окремий разводняк).  Обведено червоним. 

Не можна сказати, що відсотки по нашій дільниці повністю співпадають з відсотками по всій Україні, але тенденції в схожості є. З картинки сильно випадає Самопоміч і трохи Свобода з Ляшком, але по перше це все ж таки Киів, де людей з вищою освітою більше. Ну і по Свободі у мене і досі сумніви, ну то таке.  

Перший раз я звернув увагу на те, якщо взяти людей з якоїсь маленької частки насеселення, то вона буде відображати поведінку мешканців всій країни. Спочатку це була моя багатоповерхівка – 10 активних і 490, яким все бім-бом. Тепер ось виборча дільниця. Велике складається з маленьких частин, але це велике нічим від маленького не відрізняється.

Ну а тепер, 1278 людей прийшли, проголосували і когось обрали, хто ж всі ці люди? 

1)Самопоміч(23%) - прємно бачити, що на першому місті  по кількості (хоч і з маленьким перевісом) – це адекватні люди. 5 років поспіль можна сказати, що це був самий вдалий вибір, якщо порівнювати зі всіма іншими. По перше, ця партія пройшла і твій голос не втрачений. По друге, тут Єгор Соболєв і ко, антикорупцій комітет, боротьба за антикорупційні закони, короче респект. І по третє, майже за всі нормальні закони вони голосували.   

2) БПП(22%) – це поступове кидалово, але видно, що фахівці по впливу на маси гарні. І у мене питання, хто всі ці люди, що за них проголосували знову? Пройшло пів року після виборів президента, невже не було  видно що то буде? Як казав один його прихильник, після майдану пропетляли і добре, це ж краще ніж революція і бандитизм після. Таких завжди 13% є, вони і Кучму на другий строк підтримували, аби не гірше.

3)Народний фронт(16,5%)  - іх виборці дуже цікаві екземпляри. Їм все ж таки плюс за те що доперли кто є Пєтя, але мінус, що вони черпають світ тільки с зомбоящика.  Я тоді просто прозрівав, партія без імені за місяць перед виборами врубає по тєлєку потужну рекламу і бє всі рейтинги!

4)Свобода(7,8%) – їх виборців я вважаю теж адекватними, вони мають радикальні проукраїнські погляди. Їх треба берегти, бо таких мало. Щодо не проходження Свободи, 4,7% це дуже підозріло, при умові що у нас на дільниці це було майже 8%, такого різкого коливання, я думаю все ж таки не могло бути. 

5)Батьківщина, вона ж Юля(4,8%) – її виборці, це люди які 100% дивляться тєлєк (бо крім тєлєка і бігбордів її ніде не буває), думаю що у віці. Мої родичі раніше теж за неї голосували, і досі пригадують що при ній на початку 2000-х перестали відрубати електрику.  Зараз у неї виріс рейтинг, і це, скоріш за все, за рахунок виборців Сєні. Взагалі з поколінням телеглядачів якась біда, основне питання членам виборчої комісії від них було – за кого голосувать? Вони переголосували за всіх, кого їм показують з екрана, вже не хочуть, а інших не знають. Раніше у Юлі не було шансів, бо була молода і гарна, а половина виборців жінки, і вони їй того б ніколи не пробачили і відповідно не проголосували б. Зараз вона постарішала і шанс зявився. Ну і ще, що не менш важливо у неї не було благословіння з орди, бо були більш достойні васали. Вона це врахувала, зараз це благословіння отримано і ми її бачимо всюди.

6)Комуністи(4,4%) – це дно, ні про що говорити

7)Оппоблок(4,2%) – це взагалі дніще.  Не хочу про них.

8)Гриценко (4%)– що тоді, що зараз на нього валить потужна антиреклама, і я після цього дивуюсь що за нього хтось проголосував. Зараз  взагалі це в кожному роліку на youtube і в контекстній рекламі. Ви навіть можете її побачити тут на моєму блозі. Ну і цим людям респект звісно, хоч голоси їх і пропали.

9)Ляшко(3,9%), якщо Пєтя це поступове кидалово, то Ляшко – це різке раптове кидалово, таке двічі не проходить. Я все ж вважаю його виборців як резерв для нормального кандидата, які очікують різких змін.

10)Правий сектор(3,1%) – їх виборці, які за революційний швидкий шлях. Я сам раніше теж притримувався такої думки. Але після деяких подій я перемінив свої погляди. Ось дивіться, революції роблять як порядні так і непорядні люди пліч о пліч. А до влади прийдуть тільки не порядні. Бо шлях до влади пролягає через інтриги, підлість і вміння топити інших охочих. Після перемоги революції спочатку порядних відтіснять, а потім чи посадять, чи повбивають. Завжди так виходить, пригадаємо Робісп'эра зі Сталіним.

11)Тігіпко(2%), дуже специфічний випадок, аж цікаво, чим він своїх виборців зачепив. 

Підсумок.
Голоси за лайно:
БПП(22%) + Народний фронт(16,5%)  + Юля(4,8%) + Комуністи(4,4%) + Оппоблок(4,2%)+ Ляшко(3,9%)+ Тігіпко(2%) = 57,8%

Голоси не за лайно:
Самопоміч(23%)+ Свобода(7,8%)+ Гриценко (4%)+ Правий сектор(3,1%) = 36,9%

Ну шо, тепер зрозуміло хто ці всі люди? Ну і взагалі тенденції на наступні вибори. Питання є? Питань нема. Як бачимо, це не фарс і не матриця, це наша реальність.

Ще хочу додати, я от все чекаю, коли ж закінчиться влада зомбоящика. От здається покоління 45 і менше його вже ж не дивиться. Ан нє, Володя Зеленський ще навіть офіційно не оголосив про наміри балотуватись, а в нього рейтинг трохи менше від діючого президента. І навпаки, Дмитро Гнап, який балотується і який супер-зірка у ФБ і має більше як 100000 фоловерів, але таких рейтингів не показує.

Тепер про фальсифікації. В широкомасштабну фальсифікацію я не вірю, бо МВФ грошей не дасть. Простіше вкластися в потужну рекламу, гречку, підкуп виборців або прийняти тупий закон типу сьогоднішньої мажоритарки. І якщо справа йде про десяті долі відсотка, в це я ще повірю. Наприклад трошки оттяпать від Свободи (в кінці кінців 4,7%) і притяпать Юлі(в кінці кінців 5,68%). Навіть Кучма на виборах в раду зі всім своїм адмінресурсом набрав ті ж 13%. 

Тепер про тих, хто ці голоси рахує і у кого в руках доля країни. От ми всі такі класні, патріоти, преживаємо за Україну. І звісно ми ж не підемо кудись на 2 тижня а потім ще не спати вночі і рахувати голоси за 800 гривень (стільки було 5 років тому, зараз буде більше). А для деяких це гроші. І от приходять бувші наркомани, алкоголіки і взагалі не дуже благополучні люди. І від того як вони все порахують залежить доля країни. І прикол в тому, що завжди приходять одні й ті самі ну і декілька нових. І от настануть часи, коли нових не буде і всі члени виборчої комісії від різних партій будуть друзями один одному і настане кругова порука. А цих людей не треба спокушати великими грошима, вони і маленьким раді будуть. 

Ну просто не можу не розмістити тут останнє від Єгора Соболєва. Фрагмент його відповвіді на питання,чи буде він балотуватись у президенти: "На цих виборах мрія Росії, мрія олігархів, мрія корупціонерів - мати проти себе 15 проукраїнських, антиолігархічних, некорумпованих кандидатів. Тоді жоден гарантовано не потрапить до другого туру виборів. І ми будемо вибирати між отрутою і лайном."

понеділок, 6 серпня 2018 р.

Жити по новому


Хочу продовжити тему про особливості нашого національного менталітету. Класик сказав:
І чужому навчайтесь і свого не цурайтесь.
Хоч це було більше 100 років тому, але і досі українці живуть більше за таким висловом:  
Нового вчити не бажаєм, а як дадуть – то зневажаєм
Далеко ходити не треба, розкажу історію про себе і свою тещу. 

У моєї тещі є батьківська хата в селі з 40 сотками городу і вона туди їздить раз чи 2 на тиждень щоб ото все обробити і вбитись майже до несвідомості, а потім один чи два дні від того відходити. А потім по новому колу. А останні роки стають все більш посушливими.. Пару років назад ми до них туди приїхали, стояла посуха і теща мене попросила щоб я постояв біля колодязя і таскав відрами воду. А вона зі своє сестрою носили ту воду і поливали свої грядки. Ну я думав, витаскаю їм 5 відер, ну 10, ну 20.. Ні фіга! Я стояв там пів дня, таскав відрами з колодязя воду,  а вони все приходять і приходять  знову з пустими відрами! Уявіть як я тоді задовбався! Я то таке, а як вони, на жарюці цю воду носити! Мені стало шкода цих жінок, які користуються технологіями кам’яного віку.  



Справа в тому, що я колись займався овочами. У мене було декілька гектарів помідорів і огірків на крапельному поливі. Вода подавалась зі скважини, всюди під рядами овочів була крапельна лєнта, ще й була фертигація – йшла підкормка безпосередньо через краплю. Там у мене спеціальний вузол був. Врожаї там були такі, шо звичайним селянам і не снилось.  Короче, сучасні технології, не порівняти з поливом відрами.   Ну і такі площі не можливо полити ні відрами, ні зі шлангу.

Так от, думаю, полегшу життя тещі хоча б в поливі, зроблю приємне. Я купив насос, щоб опустити у колодязь, пластикові труби, різні переходи для труб. Потім з часів овощевництва у мене залишились краніки, які стикують крапельну лєнту з платиковою трубою і 2 км самої лєнти. Все те я привіз, ми вдвох з тестем прорили канави для труби і я змонтував систему. Поки без крапельного поливу, просто вода подавалась з колодязя через кран.  І так багато роботи було, єлє встигли. Теща була задоволена, ой каже, не треба відрами воду з колодязя таскати. Та, кажу, почекайте, це все єрунда, як прокладу крапельну лєнту під грядки – взагалі лафа буде, включаєш в розетку, а воно саме поливає.

Наступного разу приїзжаю ж монтувати вже сам полив через лєнту, а теща ні в какую, тіпа не треба і так гарно. Я кажу  -  ви ж попробуйте, на лєнті ж такі мега врожаї можна получити, не треба мучитись ні з відрами ні з шлангом. Та і від відер та шланга вода розтечеться, земля приб’ється, як камяна буде, а лєнта по краплині під самісінький кущ пол'є. Все одно ні вкакую, якусь хрєнь мені розказує. Ну я зі скандалом, але все одно ту лєнту поставив. Ну, думаю, людина ж ніколи не бачила, хай подивиться на результати, та своє ставлення змінить.

І от прийшла червнева посуха, крапельний полив теща, як приїзжала, то включала, потім взагалі попросила сусідв, так ті кожен день включали. І ми, як з жінкою приїзжали раз на 2-3 тижні, то я підкорми рідким курячим послідом робив а потім крапельний полив включав, щоб то все до коріння гарно доходило. Короче,  рослинки гарно розрослись. Але і без форс-мажорів не обійшлось.   Якось приїзжаємо, а рання капуста розірвана уся. Таке буває при сильному перезволоженні. Питаю у сусідів, скільки часу у вас полив тривав? Ну кажуть по різному 15-20 хвилин(поки колодязь не спорожніє), а одного разу, після дощу був 45. А, ну ясно, ось де і будо перезволоження. Треба було після дощу не поливати. Ну звинувачувати ж людей ти не будеш, вони ж не в курсі, і так їм подяка, що включали той полив.


В кінці червня ті сусіди, що включали полив, поїхали. Липень був дощовий, і поливати нічого було не потрібно. А от в кінці липня , початок серпня знову прийшла спека і посуха. Що помідор, що перець наливається і саме зараз робляться найважливіші підкормки і поливи.

А наші селяни звикли сажати тих же помідорів багато, бо врожай з куща мізерний, теж і у тещі було. Ну, коли останній раз там був, думаю, на краплі  там декілька тон помідорів на тих об’ємах повинно бути.  І що ви думаєте, приїзжаю туди на минулих вихідних(це перша декада серпня), а все стоїть якесь пригнічене і кволе. Там де ранні помідори, ще нічого(там перша хвиля врожаю спіє, могла б бути ще і друга і третя), а от високі пізні помідори і перець стоять якісь нещасні, деякі кущі вже навіть засихати почали. Я у тещі питаю, а ви полив включали?  Ні, каже навіщо, дощі ж були. Так кажу ж уже 2 тижня як нема, треба негайно включити. Ні, і все. Ій виявляється сусід сказав, як включиш краплю, так всі помідори порве. А перець, питаю, його ж не рве. Все одно ні. Ну а підкормити ж треба. Ні, сестра сказала, що коли зріє не кормлять. Тобто слово сусіда, який ніколи до цього крапельну систему не бачив і сестри  (у якої до речі  весь врожай помідорів чогось цього року почорнів) більше ніж зятя, який крапельну систему монтував і взагалі шарить в цьому питанні. Питаю, так вам взагалі крапельний полив не потрібен? Ні, каже, знімай. А на наступний рік? Ні, дощі польють. Ну, добре кажу, приберу. А про себе думаю, яка коротка пам'ять у людини, вже і забула, завдяки якій системі весь червень то поливалось.

Але в неї все одно вийшов гарний врожай ранніх помідорів, хоч міг би бути і більший. Коли я про це сказав і спитав, за рахунок чого так вийшло, відповідь мене просто вбила. Каже, це я гарний сорт розсади на базарі купила!!! Ось це причино наслідковий зв'язок! Виявляється все тільки  від сорту,  а не від догляду залежить! І ці люди вибирають, президента, парламент.. 

А я, наївний, хотів відкрити переваги сучасних технологій, трохи полегшити важкий сільський труд.. Як сказав класик: 
Нехай собі як знають,
божеволюють, канають
Нам своє робить.